Форум села Ушкалка Херсонської області: новини

Розташоване на Набережній навпроти вулиці Херсонської.
На трапецевидному постаменті з тесаного граніту встановлена 122 мм гаубиця.
Автор пам’ятника – Сотников Є.І.

Першими форсували Дніпро і увірвались в місто 8 лютого близько 2-ої години ночі 3-й батальйон старшого лейтенанта Є.І.Красуцького із 1008-го стрілецького полку 266 стр. дивізії. На переправі через Дніпро (В районі Нікополя 1,5 км) бійцям-визволителям допомагали місцеві жителі, які на власних човнах по кілька разів курсуючи від берега до берега в лютневій крижаній воді переправляли бійців на правий берег. В нічному бої вибили гітлерівців з центра міста і, з’єднавшись вранці з воїнами 203-ї і 233-ї стр. дивізій 6-ї армії, ще звечора 7-го лютого з боями увійшли в місто, звільнивши північно-східну і східну околиці, знищивши противника в районі залізничного вокзалу і, в другій половині дня спільно звільнили західну околицю Нікополя.

8 лютого 1944 року Нікополь був звільнений від німецько-фашистських загарбників. Столиця салютувала двічі – за визволення міста і за ліквідацію Нікопольського плацдарму 12 залпами з 124 гармат.

http://adm.nikopol.n... width=494 border=0>

http://adm.nikopol.n... width=496 border=0>

Пам’ятний знак
на честь 206 стрілецької дивізії.

В квітні 1982 році в парку Металургів був закладений Зелений меморіал на честь воїнів цього підрозділу. Меморіал має форму п’ятикутної зірки, кожен промінь якої символізує один з полків дивізії.
В канун 40-річчя Великої Перемоги був відкритий пам’ятний знак на честь воїнів прославленої дивізії. Пам’ятник уявляє собою художньо оформлений комплекс, в основі якого розгорнутий прапор і гвинтівковий штик, зроблені з нержавіючої сталі. У верхній частині – розташовані бойові нагороди дивізії. На пам’ятному знаку, у нижній частині, вмонтована табличка з написом „Зелёный мемориал памяти воинов 206-й стрелковой Корсунской Краснознаменной орденов Суворова, Кутузова и Богдана Хмельницкого дивизии, дислоцировавшейся двумя полками в г. Никополе. На четвёртый день Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. вошла в состав действующей армии и прошла героический путь от Шепетовки до Киева, и от Воронежа до Гроца в Австрии”.

http://adm.nikopol.n... width=504 border=0>

Пам’ятник медикам міста.

Архітектор – Кодинець В.Є.

8 травня 1978 року у дворі 2-ї міської лікарні споруджений скорботний пам’ятник медикам – никопольчанам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Стела з бетону у вигляді приспущеного прапора з рельєфним зображенням ордену Вітчизняної війни, прізвищами 13 загиблих та рельєфним зображенням обличчя скорботної жінки.

Одразу після початку Великої Вітчизняної війни, в липні 1941 року, в Нікополі був організований військовий госпіталь № 1792 на 200 ліжок на базі 1-ої міськлікарні та школи медсестер.

Військовий госпіталь № 1792, в склад якого було мобілізовано 150 нікопольських медиків, пройшов всю війну від берегів Волги до Дунаю. Госпіталь та його медичні бійці, разом з частина Червоної Армії визволяли від німецьких окупантів Дон, Кубань, Україну, Румунію, Угорщину, Чехословаччину і закінчили війну у Відні.

Пам’ятник воїнам-визволителям Нікополя. Танк „ІС-2” на постаменті.

Автор пам’ятника – архітектор Підставкін В.Б.

Розташований на площі „Незалежності”. Встановлений у лютому 1976 року на честь радянських воїнів’ які 8 лютого 1944 року штурмом оволоділи Нікополем та ліквідували Нікопольський плацдарм німців.

Важкий танк „ІС-2” встановлений на трапецевидно му облицьованому грантом постаменті. Постамент охоплений поясои з граніту, який замикається на фасаді постаменту цифрами „1944”. З лівого та правого боків від танку встановлені дві гранітні стели. На лівій стелі прикріплено зображення медалі „Золота Зірка” Героя Радянського Союзу, на правій – Орден Великої Вітчизняної війни. На стелах вибитий текст наказу Верховного Головнокомандуючого про визволення м. Нікополя та назви частин, які його визволяли.

http://adm.nikopol.n... width=500 border=0>

http://adm.nikopol.n... width=508 border=0>

Пам’ятник воїнам-авіаторам (лютий 1944). Літак „МІГ-17”

Розташований у центрі міста біля Центрального універмагу.

Відкритий 8 травня 1989 році. На похиленій металевій балці закріпленийлітак „МІГ-17”, унизу прикріплена дошка з написом.

В ніч на 8 лютого 1944 року військами 4-го і 3-го Українських фронтів був визволени Нікополь від німецьких окупантів. В боях за визволення міста приймали участь частини і з’єднання 8-ї та 17-ї Повітряних армій, у складі яких увійшли 3-й винищувальний авіакорпус, 289-а штурмова авіадивізія,

31-й гвардійський винищувальний полк.За мужність і героїзм, проявлений у боях за визволення міста, частинам і з’єднанням цих армій були присвоєні почесни назви „Нікопольських”.

http://adm.nikopol.n... width=251 border=0>

Пам’ятник робітникам НПТЗ – загиблим в роки Великої Вітчизняної в ійни

Розташований по проспекту Трубників біля заводоуправління. Збудований за рішенням партійних і профспілкових організацій Південно трубного заводу.

Відкрито обеліск 4 листопада 1967 року у зв’язку з 50-річчям Жовтневої революції.

Автор пам’ятника – архітектор Крикін О.Г.

Обеліск в пам’ять воїнів-трубників, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 років ) з написом

„Вічна слава воїнам – трубникам, що віддали своє життя за Радянську Батьківщину. Їх імена будуть жити вічно” (перелік 160 прізвищ та ініціали)

http://adm.nikopol.n... width=497 border=0>

МЕМОРІАЛ „ ВІЧНА СЛАВА”

Меморіал „Вічна Слава” уявляє собою монументальний комплекс, складається з

- пілону: висота 18,5 м, облицьований плитами з відшліфованого рожевого граніту, увінчаний зіркою з нержавіючої сталі, з написом на ньому „Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины”, у підніжжя монументу – бронзовий вінок (діаметр 1,2м) з вічним вогнем.

- 4-и могили прямокутної форми, на гранітних плитах викарбувані імена похованих (розташовані праворуч від пілону):

http://adm.nikopol.n... width=504 border=0>

http://adm.nikopol.n... width=501 border=0>

Площа|майдан| 30-річчя|-річчя| Перемоги. Споруджений в 1975 році. Автор меморіалу – архітектор Сотників Євгеній Іванович.

У одній з братських могил поховано 17 учасників революційних подій на Нікопольщині, які загинули під час повстання Троїцького в червні 1919 року.

У трьох інших братських могилах поховані останки 642 радянських воїнів 333, 203, 244 стрілецьких дивізій, 35 гвардійського мінометного полку, 62 окремих інженерно-саперних бригади 66 стрілецького корпусу 6-ої армії III-го Українського фронту, 5-ою гвардійською, 288 винищувальною, 244 бомбардувальних дивізії, 305 штурмовій авіадивізії 17 повітряній армії, а також 32 стрілецькі корпуси (266,259 стрілецьких дивізій, 61 гвардійській стрілецькій дивізії) 3-ої гвардійської армії IV Українського фронту, 5 окремої гвардійської мотострілкової бригади 34 гвардійські стрілецькі корпуси, 32 окремих гвардійських танкових бригади. Воїни загинули в боях за визволення міста Никополя в кінці 1943 – лютому 1944 року.

Пам’ятник в’язням – жертвам фашистських концтаборів, Алея Слави нікопольців - Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів орденів Слави відкриті на честь 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 9 травня 2005 року.

Пам’ятник колишнім в’язням – жертвам фашистських концтаборів

Автор пам’ятника: начальник управління архітектури та містобудування , головний архітектор міста Нікополь Повстюк Василь Логвинович

Матеріал : пам’ятник розташований в комплексі Меморіалу Слави м. Нікополь , виконаний з граніту Токовського кар’єру червоного кольору . Всі елементи пам’ятника виготовлені з поліруванням гранітної поверхні та виконанням рельєфних надписів . Дзвін виточений з червоного граніту.

Алея Слави

Автор пам’ятника: начальник управління архітектури та містобудування , головний архітектор міста Нікополь Повстюк Василь Логвинович, начальник дизайну управління архітектури та містобудування міста Нікополь Ронжина Ліля Миколаївна

Матеріал : двадцять шість пілонів розташовані в комплексі Меморіалу Слави

м. Нікополь , виконані з граніту Токовського кар’єру червоного кольору . Пілони виготовлені з поліруванням гранітної поверхні та рельєфним виконанням надпису .

Братська могила членів підпільної комсомольської організації та місцевим жителям – жертвам фашизму.

В серпні1941 року фашисти наближались до м. Нікополя . Під керівництвом міському комуністичної партії нікопольці спорудили оборонні укріплення.
В червні1941 року в Нікополі були сформовані два партизанські загони. Командиром одного з них призначили голову правління артілі
“ Металонікель” комуніста П.Н.Куце вола, комісаром – колишнього секретаря партійної організації будівельників GNP В.Г.Ступака. Загін налічував 23 чоловіки Другий партизанський загін очолив директор міськпромкомбінату Ф.Т.Рижиков. Комісаром загону став А.Г.Резніченко, .В загін ввійшли жителі міста і прилеглих сіл – всього 60 чоловік.

17 серпня 1941 року фашистські війська захопили м. Нікополь. З перших окупації почав діяти партизанський загін , вони перебували в дніпровських плавнях. Загін Куце воло встановив зв’язок з партизанським загоном м. Марганця , яким командував Н.К.Клочко . В жовтні вони спільно провели успішну операцію поблизу села Грушівка , в результаті якої було винищено багато гітлерівців. В кінці жовтня загін Куце вола відійшов на територію Луганської області і влились в Червону Армію. Останні партизани під командуванням Ступака В.Г. воювали до кінця 1942 року , а потім відійшли в Брянські ліси.

Відважно боролись з гітлерівцями загін під командуванням Ф.Т.Рижикова, який швидко зростав. Його поповненням ставали бійці, які вийшли з ворожого оточення. Скоро загін розділився і виниклу групу очолив А.Г.Резніченко. Дніпровські плавні в районі Нікополя стали основним місцем дислокації партизанських загонів південних областей України. До осені 1941 року тут діяло більше 700 народних месників..В з’єднання ввійшли також партизани, які прибули з Донбасу. Під командування М.Захарова., і кілька місцевих загонів. Дане об’єднання було одним з найбільших угрупувань на Україні. Партизани здійснювали диверсії, перешкоджаючи вивозу в Німеччину марганцевої руди та інших вантажів.

Першочергово проти партизан діяла бригада СС , але всі її намагання прорватися в плавні були безрезультатними. На світанку 19 вересня групі карателів чисельністю 350 чоловік під прикриттям артвогню і бомбових ударів дев’яти літаків удалося висадиться в плавнях. Партизанський загін під командуванням Гаркавченко П., який нараховував більше 100 чоловік , вступивши з ними в затяжний бій , в результаті якого фашисти вимушені були відступити, втративши 150 чоловік.

9 жовтня в районі села Грушевий Кут три загони відбили намагання батальйону СС форсувати р. Скарбну .Після 8-и годинного бою ворог був відкинутий. Було вбито близько 120 солдат і офіцерів, а також багато зброї та боєприпасів. Партизанський загін М.П.Павловського, відбиваючи спроби гітлерівців прорватися в плавні, взяли більше 50 карателів і захопили трофеї, в тому рахунку дві радіостанції, три кулемети міномети. В районі села Ушкалки партизанський загін розгромив роту есесівців і штурмовий жандармський загін.

10 жовтня бригаду СС змінила 444-а охоронна дивізія. В боротьбі проти партизан приймали участь також частини 213-ї охоронної дивізії і група таємної польової поліції. Щоденно оточені фашистами плавні обстрілювались з гармат і мінометів, піддавались бомбардуванню з літаків.

В кінці місяця рада директорів партизанських загонів прийняв єдине вірне рішення: залишити плавні, місцевим загонам відійти в свої райони і продовжити боротьбу з окупантами, розділившись на невеликі групи. Загін М.Захарова був направлений в район Знаменівських лісів. Значна частина партизан групами по п’ять – сім чоловік відійшла в підпілля або в інші райони республіки.

Багато партизан загинуло смертю хоробрих в боях, були захоплені і замучені карателями . Загинув Ф.Т.Рижиков . Вийшовши з оточення останнім, А.Г.Резніченко пробрався в село Ушкалка , до своєї сестри. Але фашисти вислідкували відважного бійця. Під час перестрілки А.Г.Резніченко був поранений в плече , але все ж відірвався під переслідування. Він добрався до села Астраханки Мелітопольського району Але 22 грудня 1941 року його видав агент гестапо. Відважний партизанський командир загинув смертю героя в гітлерівських застінках...

Наполеглива боротьба з гітлерівцями йшла в самому Нікополі. З перших днів окупації діяла підпільна група “ Правда”. В неї входили 12 комсомольців педагогічного училища, очолив групу Н.А.Хілінський. Молодь вела антифашистську агітацію серед населення, розповсюджувала листівки, скинуті з радянських літаків. Патріоти самі писали листівки, в яких розповсюджували фашистську пропаганду, розповідали правду про Червону Армію, про її бойові дії на фронтах Вітчизняної війни, призивали до боротьби з окупантами .

Незабаром Н.А.Хілінському удалось встановити зв’язок з підпільною комсомольською організацією “ За Радянську Батьківщину”, яка діяла в Нікополі з березня 1942 року і об’єднувала близько 40 чоловік. Підпільники вибрали спільний комітет, в склад якого увійшли Н.А.Хілінський В.Н.Лома, Л.І.Назаренко, С.С.Резніков , В.К. Слєпцова, Н.І.Шпак. Комсомольці самовіддано боролись з фашистами, але в них не було досвіду конспіративної роботи. В грудні 1942 року багато підпільників було
арештовано . Трьом з них вдалося утекти, 11 чоловік в тому числі і Хілінського після жорстоких катувань було розстріляно.

Іще одна антифашистська група діяла на території Нікополя –
“ Месник”.ЇЇ очолював бувший червоноармієць , комсомолець Л.С.Хлястиков , в групу входив П.Кириченко, М.А.Коверзун, В.Д.Биковський ,Н.І.Емець , Н.К.Хващинський , Н.Я.Галушко, Д.К.Цеханович і інші – всього 27 чоловік. Л.С. Хлястиков і його друзі поставили собі ціль: інформувати населення про бої Червоної Армії, підривати залізниці , склади , роздобувати зброю готовитись до збройного виступу з окупантами. Але після деяких сутичок більшість членів групи загинуло, її керівник був замучений гестапівцями в листопаді 1943 року фашистами .

З квітня 1943 року розпочала діяти іще одна патріотична група в складі 21 чоловіка. Керував нею колишній завідуючий перевалочним пунктом А.Я.Карда шов. Підпільники випускали листівки, надавали допомогу військовополоненим збирали зброю для боротьби з окупантами, перешкоджали вивезенню молоді в Німеччину. Акції патріотів були рішучими , сміливими - логіка їх боротьби проста і смілива; все , що шкодило карателям , допомагало Червоній Армії.

Скоро фашисти напали на слід групи всіх її членів арештували і після жорстоких катувань розстріляли.

Жива в пам’яті нікопольців пам’ять про героїв підпілля. В 1970 році в місті , на братній могилі, де поховано близько 500 чоловік, встановлений пам’ятник з надписом: “ Героям комсомольцам –подпольщикам и тисячам никопольчан – жертвам фашизма, погибшим в 1941-1944 годах”. Пам’ятник має вигляд стели з бетону з барельєфним зображенням постатей трьох комсомольців-підпільників.

Скульптор – Іванівський Ю.А.

Архітектор – Замерець В.Д.

Погруддя Герою Радянського Союзу В.Усову

Автори пам’ятника: начальник управління архітектури та містобудування , головний архітектор міста Нікополь Повстюк Василь Логвинович

Скульптор : Зінухов Анатолій Григорович

Матеріал : Погруддя на постаменті виконано з чавуну , пофарбованого стійкою довговічною фарбою під бронзу . Постамент споруджено з гранітних блоків.

Усов Виктор Михайлович – начальник 3-й пограничной заставы 86-го Августовского пограничного отряда Белорусского пограничного округа войск Народного Комиссариата Внутренних Дел (НКВД) СССР, лейтенант.
Родился 22 декабря 1916 года в городе Никополь Днепропетровской области Украины в рабочей семье. Украинец. Окончил 7 классов школы, фабрично-заводское училище по специальности электрика. С 1934 по 1936 годы работал электрослесарем на Южнотрубном заводе города Никополь.
В Красной Армии с 1936 года. В пограничных войсках НКВД СССР с 1938 года. После окончания Харьковского военного училища войск НКВД в 1940 году В. Усов был назначен начальником пограничной заставы Августовского пограничного отряда Белорусского пограничного округа.
Начальник 3-й пограничной заставы (86-й пограничный отряд, Войска НКВД СССР) комсомолец лейтенант Виктор Усов особо отличился в бою при защите Государственной границы СССР в районе деревни Вулька-Доргуньская Гродненской области Белоруссии.
Пограничная застава лейтенанта Усова В.М., насчитывавшая по разным данным от 30-и до 36-и штыков, приняла свой первый и последний бой 22 июня 1941 года и сдерживала яростный напор превосходящих сил противника в течение более шести часов. Лейтенант Усов В.М. сражался в рядах своих подчинённых - воинов пограничников. Он не покинул поле боя, оставаясь до своей гибели в траншее перед заставой.
Указом Президиума Верховного Совета СССР от 6 мая 1965 года за мужество и героизм, проявленные в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками, лейтенанту Усову Виктору Михайловичу посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.
Награждён орденом Ленина (посмертно).

Братські могили залізничників,
які загинули 17.08.1941р.

http://adm.nikopol.n... width=248 border=0> http://adm.nikopol.n... width=249 border=0>

Закрити